Ранок. Центральна Україна. Сідаю в автобус. Шукаю місце за номером квитка. На моєму місці сидить якась розмальована дівчина! Прошу показати квиточок…
І у відповідь чую : ” Вы что здесь все такие принципиальные?”. Перевіряємо квитки. Виявляється і в мене, і в неї 11 місце!
Списую на помилку касира і пересідаю на вільне місце, ризикуючи бути зігнаним з нього власником. Мені щастить. Це місце вільне.
Тим часом водій - вихований та принциповий, вже не вперше з ним катаюся, ретельно перевіряє квиточки. З’ясовується, що в “нафарбованої дівиці”, яка сидить за номером квитка, під яким грали Блохін та Ребров, дата поїздки 19 липня, тобто завтра!
Водій чемно просить доплатити. Дівчина відмовляється НAXAБНИМ тоном. Водій чемно, українською, пояснює, що вона мала перевірити квиток ще під час купівлі біля каси. І пояснює, що далі автобус не поїде, поки вона не заплатить!
Дівчина істеричним голосом kрuчить: “Я в Кіраваградє заплачу!” Тобто заплатить за проїзд, а не заплаче! Я пояснюю, що міста Кіровограда не існує. Водій погоджується. Думки у автобусі розділилися. “Єсть такий город!”, - kрuчить один з пасажирів! Пропоную йому подивитися в квиток. Надпис “Кропивницький” його не переконав, половину автобуса теж!
Розфарбована вepeщить водію: ” Ви в СВАЙОМ УMЄ!! Я в Кіраваградє живу! І в Кіраваградє заплачу!!!”
Обурений xaмством водій трохи емоційно пояснив, що далі він не поїде. На знак підтримки водія виходимо з автобуса дихати літнім степовим повітрям! Дівчина kрuчить: “Ну, харашо в Кропивницькому”, але платити не збирається, бо немає грошей! Водій повідомляє, що часу в нього багато!
Стою на повітрі з двома іншими пасажирами. Ми на боці водія й засуджуємо xaмcтво пасажирки. Нарешті, один з пасажирів зі словами: “Давєлі страну. У маладьожі ні роботи, ні дєнєг.. “, - позичив вaтнiцi, якій на вигляд не більше 25 років і “адін Кіраваград” в голові, 100 грн!
Їдемо далі…
Юрій Митрофаненко
