Потяг Київ - Костянтинівка.
- Прасипаємся, пасажири! - голосом левітана розвиває тишу вагона провідниця, - слєдующая станция Барвєнкаває. Гатовімся.
- Яка станція? - перепитую.
- Барвєнкаває.
- Може Барвінкове?
- Да нєт, вроді Барвєнкаває.
- Та ні, - кажу. Точно Барвінкове. Журнал Барвінок в дитинстві виписували? Ото на честь села назвали.
- Шутітє?
- Чого б я жартував? І пісня є ще. «Несе Галя воду».
- Тоже пра сєло?
- Про Барвінок. А за ней Іванко як барвінок в’ється…пам’ятаєте.
- Запуталі ви мєня с самага утра. Может ета па рускі так, Барвєнкаває.
- Російською барвінок знаєте як буде? Могильник.
- А, господі.
- Кажу ж все в них через сраку.
- Ладно. Пайду я будіть пасажирав.
- Я думаю ми їх вже всіх побудили.
