Суспільство

Одеса. Граюся з сином. Дитина: “Тату, тату!” – А шо ето у нєго за “татУ”?” – Питає жінка років за 50. – Я ж биваю в області – там так нє говорят

Спілкування з аборигенами старих одеських дворів стає все витонченішим.

– Тату, тату, тату, я ні мозю… – Я тут, синку, що ти не можеш?…

Вирішую проблему.

– А шо ето у нєго за “татУ”? – Питає жінка, якій трохи за 50.

– Це кличний відмінок: “тату, мамо, пане, брате, сестро”.

– Ого. Інтєрєсно. Ну а вообщє, слушай, ето ж нє наш укрАінскій.

– Тобто?

– Я ж биваю в області – там так нє говорят. Говорят на укрАінском, но на совсєм другом. Нєт там “кличних” вот етіх вот… Как по мне, ето уже по-львовскі.

– Це всього лише наближеність до літературної мови.

– Ну нє знаю… Всьо равно по-львовскі…

– Мова скрізь наближена до літературної, або ні.

– Нє, Львов – ето другоє. Люді інтєрєсниє, культурниє, опять же, вєздє укрАінскій. Нас оні, правда, нє любят, ми ж м**калі, но ето нічєго, ми іх – тоже нє любім, єстєствєнно…

Про Одесу не говоритиму. Немає сенсу…

Тут адекватні люди поділилися на тих, хто схиляється до думки, що, в принципі, варто валити, і тих, хто обрали своєю позицією тримання за цю територію та за пов’язані з нею оптимістичні мантри: “з Одесою все буде добре”, “місцеві – не дурні”, “в Одесі добре сприймають мову і взагалі ситуація покращується”…

Хтось вписується в існуючу реальність, дещо змінюючи свої принципи та ідентичність загалом. Я дивний – моя позиція десь посередині. Можливо її, цілісної, навіть і немає…

Скажу краще про Львів:

Це місто у свідомості денаціоналізованих недогромадян все ще таке собі напівказкове, де всі-всі розмовляють вишуканою українською мовою, є переконаними націоналістами… і навіть не матюкаються. Як на мене, такий імідж – це позитив!

Якщо вже чесно, вони вважають нас, українців, сильнішими, монолітнішим, патріотичними, ніж ми є насправді. От нехай і вважають…

Не розказувати ж їм, що продавці фастфуду (араби, кавказці) в місті Лева часом розмовляють лише російською, що її, російської, помітно більшає, що водії львівських маршруток і таксисти матюкаються по-чорному, а коли мова заходить про політику, часто починають такою, я б сказав, далеко не літературною мовою розповідати щось на зразок: “ой, надо договорюватися з Росією і вже хоч як нЕбудь закінчувати то всьо…”.

Насправді деградація триває всюди… Хоч про це і дуже неприємно говорити. І почалося це не сьогодні, не рік і не два тому…

В мене немає особливих сентиментів до попередньої влади, яка втілила в життя значно менше важливого для нації, ніж могла, але те, що ми бачимо на чолі країни зараз, безумовно, прискорює деструктивні явища.

Зебілізм небезпечний і для тих, хто за нього не голосував. Не знаю, який в цієї держави запас міцності, але зараз він випробовується дуже і дуже активно…

Сергій Бригар

Нагадуємо! Думка автора може не відображати думку редакції. Редакція не несе відповідальності за обґрунтованість і тлумачення думки автора, а сайт є лише носієм інформації.

Вам також має сподобатись...