Могла б написати завтра, але будуть не ті емоції…
Вирішили ми сьогодні з родичами погуляти на вулиці… по вечірній Одесі.
Відпочиваючі відїзджають, місто охопила легка прохолода, саме час підбити літні підсумки… Пішли ми у парк… Вибрали тихе місце на травичці і…. почали згадувати найприємніші моменти… пили каву, сміялися… І раптом, із сутінків, як маленькі примари, до мене підійшли двоє дітей, хлопчик, років п‘яти, вів за ручку сестричку, їй не більше рочку.
Хлопчик підійшов і запитав:
- А ви теж говорите українською мовою?..
У мене по тілу пройшов мороз…. маленькі дітки пішли на голос мови…
Звісно, я відправила їх до батьків, але собі сказала, скільки я буду жити, я буду розмовляти тільки мовою!!!
