На днях отримав дзвінок у вайбер. Незнайомий іноземний номер. Чоловічий голос українською починає питати мене за футболки з патріотичними українськими принтами. Але чую, що в нього акцент якийсь.
Розмовляє, до речі, дуже гарно. А цей акцент додає якогось шарму. Слово за слово, дізнаюсь, що людина з Лондону. Але вивчає українську, бо жінка з України.
Він каже до мене: - А ви читати вмієте англійською? Я вам замовлення у листі напишу. Але хочу англійською бо писати українською мені ще складно.
Я відповідаю: - Так, звісно, читаю, пишу. Я і розмовляти трошки вмію, але не так гарно, як ви українською.
Той сміється.
І ось, що я думаю: - Оце, бляха, денаціоналізація відбулася. Тай така масштабна націоналізація, що людина з Лондону українською мовою замовляє український одяг. Така, що пишуть мені українською Стелли, Стефани з Латвії, Чехії, Польші теж з приводу українського мерчу. Охєрєнна денаціоналізація!
А той чоловіче написав листа все ж українською. Без жодної помилки.
