Без категорії

Одеса. Прогулююся біля моря. Бачу в двох метрах від мене хлопець з дівчиною. Чую: – Слушай, нє говорі со мной по-укрАінскі, ладно? – Промовляє дівчина. – Чому? – Питає хлопець. – Ну я так прівик.- Я тєбє уже всьо сказала: “мнє ето нє нравітся”. Звісно, подробиць не знаю, але уява малює таке

Зазвичай, перебуваючи біля моря, я не чую, що говорять сторонні люди. Шум хвиль, а якщо поряд мої, то й наші розмови, глушать слова інших. 

Але цього разу дещо почув дуже чітко. Хлопець і дівчина перебували буквально в двох метрах від мене.

Цитую:

“- Слушай, нє говорі со мной по-укрАінскі, ладно? – Промовляє дівчина.

– Чому? – Питає хлопець.

– Мнє ето нє нравітся.

– Ну я так прівик.

– Я тєбє уже всьо сказала: “мнє ето нє нравітся”.

– Ну ладно…”

Звісно, подробиць не знаю, але уява малює таке:

Приїхав парубок з умовної Черкащини до “найкращого міста”, “жемчужини у моря”, так би мовити, з наміром осісти тут надовго, а може й назавжди, зустрів дівчину (напевно, суто по-людськи й непогану, просто “русскую”), яка сподобалася, запросив на побачення… і активізував процес трансформації власної ідентичності.

Отак от великі українські міста і працюють “машинами”, що переробляють українців на…

Serhii Bryhar

Вам також має сподобатись...