Суспільство

Одеса. Їду в тролейбусі з сином. Аж раптом чую: – Молодой чєловєк. Ізвінітє. Я нє понял. Ви шо к малому на украінском обращаєтєсь? – питає старший чоловік. – Звичайно! – То-то я нє могу разобрать. – Ви посмотрітє, что дєлаєтся. Двєсті лєт здєсь бил русскій, а тєпєрь – вот ето нєпонятноє, – обертається він до іншої жінки

Одеса. Тролейбус номер 7. Сидимо з сином Назаром, говоримо про щось своє.

Аж раптом чую:

-Молодой чєловєк. Ізвінітє. Я нє понял. Ви шо к малому на украінском обращаєтєсь? – питає чоловік, якому на вигляд за сімдесят.

Відповідаю коротко:

-Звичайно!

-То-то я нє могу разобрать…

-Ну то я ж до нього звертаюся, а не до вас. Він розуміє.

Пауза. Відвертається:

-Ви посмотрітє, что дєлаєтся. Двєсті с лішнім лєт здєсь бил русскій, а тєпєрь – вот ето нєпонятноє, – говорить той самий чоловік жінці, якій на вигляд також за сімдесят.

-Ну так государство же тєпєрь другоє. І дєнь Соборності у ніх сєгодня, как раз, – відповідає жінка.

-Да нє смєшитє мєня. Так і хочєтся спросіть: “Протів кого “соборімся”? Ето нє государство, а нєдоразумєніє. Раньше всє боялісь Москви, потому бил і достаток, і порядок. А тєпєрь ніщєта.

Варто було б, звісно, вже і втрутитися, але ж цікаво, що далі.

-Ето точно. Пєрспєктів тут нікакіх.

-Да нє то слово. У нас билі гарантії. Ми знали, что нє будєм бєз єди, что імєєм будущєє. Государство о нас заботілось. Да я в Москву лєтал просто на виходниє. Многіє тєпєрь так могут? Ну хоть пусть в свой Кієв…

-Куда там? Люді тєпєрь просто сводят конци с концамі.

-Вот-вот. Вся зарплата на комуналку пойдьо, і нє хватіт. – Вот моя внучка в Нідерландах, в Амстердамє живьот. Закончілі “Шаг” с мужем, і поєхалі. Так там нє оні платят за елєктріку, а государство ім доплачіваєт за ізлішкі. Вот ето жизнь: всєго достаточно, ім, как мнє кажется, уже і хотєть-то нєчєго.

-Да. Ето, конєчно, впєчатляєт.

-Ну а что: раз нашу страну развалілі, надо іскать другую. Здєсь болото. Єго лучше просто кінуть.

-Да, відімо, ви прави.

Все. Тепер треба щось говорити. Говорю:

-Перепрошую, а чому ваша онучка поїхала до Амстердама?

-Ну і вопрос. Там работи много, зарплати большиє, жизнь сама по сєбє намного лучше.

-А чому було не поїхати, скажімо, до Москви, чи Петербурга. Бо вас послухати, то рай на землі там, а не в Амстердамі.

Пауза.

-Ви провокатор, да?

-Я? Ні, звичайно. Навпаки, провокативно звучить те, що говорите ви.

-Я нє жєлаю с вамі нічєго обсуждать.

-Чому?

-Єслі б нє такіє, как ви, ми б і жилі сєйчас в другий странє.

-Приблизно в такій, як Північна Корея, так?

-Всьо, я сказал, хватіт.

-Ну ви ж тут не командир.

-Випустітє мєня…

Пішов.

Сергій Бригар

Вам також має сподобатись...